Україна переможе, якщо Захід посилить підтримку – експерт

Союзники мають активізувати зусилля, щоб Київ продовжував боротися.

«Мій перший візит до Києва після російського вторгнення в лютому збігся з великим військовим успіхом України на сході країни, де було звільнено Куп’янськ та Ізюм, а російські війська розбито. Однак уряд президента Володимира Зеленського занадто розумний, щоб святкувати одну успішну битву, коли потрібно вигравати війну проти все ще сильного супротивника», пише Ніл Фергюсон в колонці для видання Bloomberg.

Як людина, яка переконана, що один з геополітичних розломів сучасного світу проходить через Україну, я щорічно відвідував країну протягом останніх 11 років, щоб взяти участь у конференції «Ялтинська європейська стратегія » або YES — події, організованій Фондом Віктора Пінчука.  Коли Росія анексувала Крим (включно з Ялтою) у 2014 році, він переніс конференцію до Києва, однак залишив Ялту в назві. Коли Росія знову вторглася в лютому, розпочавши бліцкриг проти Києва, Пінчук наполягав, що цей захід має відбутись.  Разом з іншими іноземними учасниками ми їхали з Польщі нічним поїздом на два захоплюючих дні дискусій і зустрічей, у яких брали участь Зеленський і ключові члени його уряду.

Зеленський і його команда чітко усвідомлюють, що наступні три місяці несуть для Україні як економічні, так і дипломатичні небезпеки.

Економічно жахлива фіскальна та монетарна ситуація в країні веде країну до високої інфляції, якщо не до гіперінфляції. З дипломатичної точки зору наближення зими та сипкі піски європейської і американської політики становлять загрозу для єдності Заходу. Саме на це і сподівається російський президент Владімір Путін. Без негайного збільшення підтримки Заходу Україні буде важко зберегти свій успіх на полі бою.

Хороші новини зі східного фронту звертали на себе увагу і тим, що їх не було в промові Зеленського на YES у п’ятницю. Майбутня «зима невдоволення» чекає не лише на Україну, а й на всю Європу, попередив він; наступні 90 днів війни з Росією будуть вирішальними.

У своїй промові та під час подальших дискусій Зеленський, одягнений у свою фірмову зелену футболку, дав зрозуміти, що про будь-яке врегулювання шляхом переговорів з Росією не може бути й мови, поки російські війська залишаються на українській землі. 

«Немає виходу… крім перемоги, — заявив він.  — Якщо наше покоління не зможе виграти цю війну на виснаження за нашого життя, боротьба триватиме».

Однак він також чітко дав зрозуміти, наскільки терміново Україна потребує не просто подальшої допомоги з боку США та Європейського Союзу, а ще більшої допомоги. Європа має протистояти втомі від війни, наполягав Зеленський. 

«Вибір між цінами та цінностями» — неявне визнання того, що зараз інфляція є головною акторкою української драми.

Подібну заяву зробив і прем’єр-міністр Денис Шмигаль. 

«Це початок, дуже багатообіцяючий, — сказав він про успішні контрнаступи на схід від Харкова. — Але ця новина не повинна спонувати нас спочивати на лаврах… Вона демонструє нашу волю та наше прагнення перемогти у цій війні». 

Шмигаль був одним із кількох українських речників, хто прямо визнав ризик гіперінфляції.

З реалістичної точки зору Росія, здавалося б, рано чи пізно переможе Україну. Її територія в 28 разів більша; її ВВП у дев’ять разів більший; її населення в 3,3 рази більше. Санкції Заходу не змінюють того факту, що Росія все ще має значні (навіть значно урізані) доходи від експорту своїх газу та нафти, тоді як Україна сильно залежить від економічної та військової допомоги Заходу. Може здатися, що час — швидше на боці Росії, ніж України.

Але Росія все одно може програти. Розмір — це ще не все. Тринадцять американських колоній перемогли Британську імперію. Північний В’єтнам переміг США. Радянський Союз не зміг перемогти в Афганістані. Імперії занепадають і звільняються нові нації.

Загарбник перебуває у невигідному становищі у світлі сильних націоналістичних настроїв. Путін мимохіть перетворив колись роз’єднаних мешканців України нв український народ. А національно-визвольні війни проти занепадаючих імперій частіше бувають успішними, ніж навпаки. Саме тому імперій залишилося небагато.

Можна сперечатися, чи були США та Радянський Союз імперіями між 1940-ми та 1980-ми роками (обидві країни це заперечували). Водночас, ніхто не заперечує, що вони вели холодну війну. Це означало, що Третя світова війна не відбулася, однак велося багато проксі-війн, у яких одна або кілька наддержав підтримували одну, або кілька сторін у регіональних конфліктах.

Зараз Україна не лише бореться за свою свободу; це опосередкована можливість для США послабити Росію (і, можливо, також утримати Китай від подібної агресії). Українські військові зусилля є стійкими лише завдяки масштабній військовій та фінансовій допомозі США та їхніх англосферних та європейських союзників. Водночас, впроваджені США санкції (особливо контроль за експортом технологій), повертають російську економіку та армію назад у кінець 20 століття.

Це асиметрична війна з точки зору холодної війни. Сукупні ресурси країн, які активно підтримують Україну, значно перевищують російські, тоді як Китай запропонував Росії мінімальну підтримку (хоча уважно спостерігайте за зустріччю цього тижня в Узбекистані між Путіним і президентом Китаю Сі Цзіньпіном).

Якщо США продовжать постачання високоточної зброї в Україну та додадуть до цієї суміші танки, російські позиції в Херсоні, Луганську та Донецьку, ймовірно, можуть стати нежиттєздатними. Так само, якщо ЄС і далі посилюватиме економічну підтримку України, ризик інфляційної кризи зменшиться.

Є сценарій — я б дав йому 20% ймовірності — що російські військові позиції в Україні зараз розсипаються. Це здебільшого колоніальна армія, її найкращі батальйони сильно виснажені через шість місяців дуже руйнівної війни, її лави поповнюються недосвідченими новобранцями з бідних провінцій на схід від Уралу. Моральний дух цієї армії є надзвичайно низьким.  Такі армії можуть бути доведені до критичної точки, якщо вони зіткнуться з добре озброєним, добре організованим та добре вмотивованим противником. Поразка в сухопутній війні полягає не в убивстві ворожих солдатів, а в тому, щоб змусити їх здатися, втекти або дезертирувати.

Питання в сценарії краху Росії полягає у тому, чи готовий Путін ризикнути прямою помстою НАТО — вдатись до тактичної ядерної зброї або (варіант, який менш обговорюється, але потенційно більш ефективний)  ударів по західних супутниках,  спрямованих на руйнування українського зв’язку.

Оскільки ані Вашингтон, ні Москва не хочуть йти на поступки один одному, я підозрюю, що західна допомога Україні триматиметься приблизно на нинішньому рівні, враховуючи, що війна триватиме не кілька місяців, а, можливо, рік чи більше.

Війна в Україні йде вже сьомий місяць. Більшість війн коротші. З 88 війн між державами з 1816 року майже чверть тривала менше двох місяців, а 38% — від двох до шести місяців. З решти 35 протистоянь 12 завершилися упродовж наступних шести місяців, сім тривали до двох років, 12 від двох до п’яти років і чотири — понад п’ять років.

Іншими словами, війна, яка триває упродовж шести місяців, має приблизно один із трьох шансів загалом тривати не довше року, і такі ж самі шанси — тривати від двох до п’яти років. Не слід забувати Корейську війну: першу «гарячу» війну Першої холодної війни, яка тривала три роки і не завершилася остаточною мирною угодою — лише перемир’ям.

Можливо українська армія й перемагає, але українська економіка програє. Це є типовим для війни такого штибу, коли країна, в яку вторглися, зазнає серйозного зниження виробництва просто через те, що її землі та активи захоплені ворогом, або знищені. Третина українців були переміщені через війну:  понад 6,8 мільйона залишили країну, а решта є внутрішньо переміщеними особами. Значна частина цих людей втратили роботу і домівки.

У першому кварталі 2022 року ВВП України впав на 15,1% у річному обчисленні, у другому — на 37%. За оцінками уряду, загальне щорічне скорочення виробництва становитиме близько 33%. Рівень безробіття сягнув рівня Великої депресії.

Загальний збиток, завданий війною українській інфраструктурі та житлу, минулого тижня у звіті Світового банку оцінювався у $97,4 мільярда. У тому ж звіті оцінюються загальні втрати від закриття бізнесу в $252 мільярди.

Втім, є деякі ознаки покращення. Міністр інфраструктури Олександр Кубраков підтвердив, що відбулося відновлення експорту аграрної продукції через Чорне море. Міністр енергетики Герман Галущенко заявив на конференції YES, що Україна потенційно може постачати два гігавати електроенергії до ЄС просто зараз, наразі на заваді цьому є бюрократичні перепони з європейського боку. Але це лише зелені паростки на полі бою, які армії суперників досі не витоптали.

Незважаючи на те, що український уряд має амбітний план відновлення країни (ціною в $750 млрд), зараз йому потрібні набагато скромніші суми, щоб просто втриматися на плаву. Як сказав Шмигаль, «до зими потрібно відновити інфраструктуру, щоб люди вижили — в буквальному сенсі».

За звичною моделлю економіки у стані війни, державні витрати різко зросли, а податкові та інші надходження — впали. Зараз вони покривають лише 40% державних витрат. За підрахункам Міністерства фінансів, Україна потребує приблизно $5 мільярдів (2,5% довоєнного ВВП) зовнішньої допомоги на місяць для покриття невійськових витрат. Однак на сьогоднішній день Україна отримала лише $17,5 мільярдів допомоги, що становить приблизно половину від обіцяної міжнародними партнерами суми і геть не відповідає потребам уряду.

Європейці — головні винуватці цього. У травні ЄС пообіцяв Україні €9 мільярдів євро бюджетної підтримки, однак виплачено наразі лише близько €1 мільярда. Національний банк України був змушений придбати військові облігації на суму приблизно $8,2 мільярда, оскільки уряд не наважується спробувати продати новий борг на міжнародному ринку так швидко після  відтермінування виплат на два роки свого існуючого зовнішнього боргу. Інфляція, яка на початку року становила 10%, зараз становить 24% і продовжує зростати. Нацбанк підвищив відсоткові ставки до 25%, однак він також зобов’язаний девальвувати гривню на 25% відносно долара.

У недавній статті, опублікованій Центром досліджень економічної політики, уряд закликає збільшити податкові надходження та продати внутрішній борг, а не монетизувати його через Національний банк. Я не почув у Києві нічого, щоб припустити, що до цієї поради дослухаються. За словами шведського економіста Андерса Аслунда, «найбільший безпосередній ризик для української економіки полягає в тому, що ЄС не надасть достатньої бюджетної підтримки достатньо швидко». У такому випадку, додає він, український уряд «буде змушений друкувати гроші, тож нинішня висока інфляція… переросте в гіперінфляцію».

Керівник Офісу президента України Андрій Єрмак закликав «визнати Росію державою-спонсором тероризму з боку США та країн G7», назвавши це «срібною кулею для російського ОПК». Такий крок також може відкрити шляхи до конфіскації російських міжнародних резервів — грошей, на які Київ претендує для здійснення відбудови. Але Єрмак і його колеги не можуть дозволити собі чекати, поки уряд США прийме таке важливе рішення.

Якщо оцінювати зобов’язання перед Україною, то дисбаланс між підтримкою США та ЄС особливо не вражає. Половина загальної допомоги – американська; 31% надали європейці. На британські та міжнародні агентства припадає по 7%. Однак якщо оцінювати власне виплати, то стає зрозумілим, що європейці зволікають, як було зазначено вище.

Українська стратегія полягає в тому, щоб змусити європейців виділити більше грошей і прискорити вступ України до ЄС. Шмигаль вважає, що це можливо зробити упродовж двох років. Серед європейських лідерів, що були присутні на Ялтинській конференції і пообіцяли підтримку Україні, були президент Латвії Егілс Левітс і прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький. Однак жоден з них не був настільки чітким, як Джейк Салліван, радник з національної безпеки США, який запевнив присутніх, що Вашингтон триматиметься України «стільки, скільки буде потрібно… і президент Зеленський може бути в цьому впевнений».

Російська економіка тримається явно краще за українську — зрештою, російській території завдано дуже мало шкоди. Бюджет на 2022 рік поки що залишається профіцитним, хоча в липні було зафіксовано значний дефіцит. Після початкового падіння наприкінці лютого та початку березня російський рубль зміцнився.

Однак все може бути гірше, ніж здається на перший погляд. Хоча доходи від нафти залишаються відносно високими, прибутки від продажу природного газу вже впали. Водночас, обсяг російського імпорту впав на 50%, не в останню чергу через те, що Москва була відрізана санкціями від доступу до обладнання, напівпровідників та інших технологій, виробництва США та союзників. У травні виробництво автомобілів впало на 96% порівняно з аналогічним періодом минулого року, хоча зараз воно дещо відновилося.

Разом із тим, Росія стикається зі значною втратою людського та фінансового капіталу, оскільки кваліфіковані робітники та небідні люди хапаються за будь-яку доступну можливість вивести гроші та самим виїхати за кордон. Однак не варто перебільшувати масштаби витоку капіталу. За словами Еліни Рибакової з Інституту міжнародних фінансів, значна кількість іноземних фірм — зокрема з Китаю, Італії, Франції та Нідерландів — продовжують працювати в Росії. Тим не менш, має бути очевидним, що економічні перспективи Росії є похмурими, надто коли йдеться про оснащення російської армії такою ж сучасною зброєю, як та, що поставляється Україні Заходом.

Порівняно з величезними силами, які воювали на території сучасної України під час Другої світової війни, армії, які воюють сьогодні, невеликі. Однак вони озброєні набагато більш потужною і точною зброєю, ніж та, що була в арміях Гітлера і Сталіна.

Сили вторгнення Росії на початку конфлікту становили від 175 000 до 190 000 осіб, ще близько 34 000 — сепаратистські збройні формування із самопроголошених Луганської та Донецької «народних республік». Оцінки російських втрат — убитими і пораненими — коливаються. У серпні США та Велика Британія оцінили загальні втрати росіян на рівні 80 000 осіб. З цього західні аналітики роблять висновок про загальну кількість смертей від 20 000 до 25 000. Ці цифри включають і нерегулярні сили: бойовиків Донбасу та найманців з групи Вагнера. Оприлюднені Україною дані про втрати росіян є ще вищими. Станом на 1 вересня українська армія повідомила про знищення понад 48 тисяч російських військових.

Західні оцінки свідчать про неповоротні втрати на рівні щонайменше від 9% до 12%. Якщо українські твердження правдиві — цифра значно вища: 25%—28%. Ці показники надзвичайно високі за мірками конфліктів 20-го та 21-го століть. Наприклад, відсоток смертності військових США в боях під час Корейської війни становив 1,88% від загальної кількості розгорнутих там сил.

Про смертність українських військових ми знаємо набагато менше. Тому, ймовірно, слід припустити, що українські втрати подібні до російських.

Порівняйте всі ці оцінки кількості загиблих із дев’ятирічною війною США в Іраку, під час якої загинуло 3500 американських солдатів, а 32 000 отримали поранення, або з кампанією США в Афганістані 2001-2021 років, яка коштувала життя понад 2000 американським військовослужбовцям особового складу та залишила понад 20 000 поранених. В обох випадках кількість загиблих від загальної кількості розгорнутих сил була мізерною за мірками сьогоднішньої війни в Україні.

За 10 років, починаючи з кінця 1979 року, радянська війна в Афганістані призвела до загибелі 15 000 радянських солдатів і залишила понад 50 000 пораненими. Росія зазнала таких самих втрат лише за перші 10 тижнів нинішньої війни.

З іншого боку, сьогоднішня війна виглядає менш кровопролитною, ніж радянсько-фінська зимова війна 1939-40 років. Під час тієї тримісячної війни, яка завершилася пірровою радянською перемогою, Радянський Союз зазнав понад 300 000 втрат, а Фінляндія – 68 000. Однак радянська армія була значно більшою за нинішню російську.

Кращою аналогією може бути 18-місячна російсько-японська війна 1904–1905 рр., у якій за різними оцінками загинуло від 43 000 до 80 000 росіян, а японців — від 80 000 до 86 000. Путін, безсумнівно, пам’ятає, що принизлива поразка Росії у тій війні спровокувала політичну революцію в країні, хоча вона так і не спромоглася здійснити якісну реформу царської системи.

Обом сторонам терміново необхідно наростити, озброїти та навчити додаткові сили. 25 серпня Путін наказав до січня збільшити чисельність військового персоналу на 137 000 осіб, збільшивши цільову кількість військовослужбовців до 1,15 мільйона. Росія також створила нові високооплачувані «добровольчі» батальйони (по 400 осіб з кожного з 85 регіонів Росії). Однак багато з цих нових батальйонів та інших підрозділів не укомплектовані. Третій армійський корпус, який зараз перекидається в Україну, укомплектований лише на третину від запланованої чисельності. З міркувань внутрішньої політики Путін, схоже, не хоче ризикувати і називати цю війну справжньою війною, яка потребує загальної мобілізації.

Натомість Україна оголосила загальну мобілізацію 24 лютого і наразі має 700 000 військових у складі ЗСУ, Національної гвардії та Сил територіальної оборони. Україна більше не ставить у пріоритет свіжі кадри, а міністр оборони Олексій Резніков заявив, що зараз пріоритетом є досвідчені спеціалісти, а не рядові призовники.

Що стосується озброєння, росіяни, здається, добре забезпечені артилерією та іншою зброєю. Минулого тижня у звіті Washington Post було надано докази значних втрат, яких Росія завдала Україні під час Херсонського контрнаступу .

Однак ми знаємо, що росіяни також втратили величезну кількість броні та іншої техніки. Українці непогано впоралися з утриманням рахунку в цьому плані.

Ми також знаємо, що у росіян скорочуються запаси високоточної зброї. Західні санкції настільки ефективні, що поповнення цих запасів зводяться до придбання безпілотників у Ірану, а також снарядів у Північної Кореї. Тим часом, Резніков у суботу похвалився постійним зростанням вогневих потужностей, які Україні надає Захід.

В Росії, наскільки можна вірити опитуванням, війна не так популярна, як визнається за необхідність. У березні 75% росіян назвали «спецоперацію» найвизначнішою подією за останній місяць. Однак до липня ця цифра впала до 32%. Загалом, згідно з дослідженнями Фонду Карнегі , російська громадськість залишається надзвичайно сприйнятливою до офіційного обґрунтування присутності армії в Україні.

Але ключове питання — моральний дух російської армії. Повторюємо, війни закінчуються не тоді, коли одна сторона вбиває більше солдатів іншої сторони, а коли солдати однієї сторони втрачають мотивацію, щоб битися, і починають здаватися, тікати або дезертирувати. Події останніх 48 годин дали першу ознаку того, що принаймні деякі частини російських сил вторгнення втратили бойовий дух для цієї боротьби.

Водночас український моральний дух навряд чи може бути вищим. Серпневе опитування громадської думки показало, що 98% українців вірять, що їхня країна переможе у війні. Сьогодні вони вже менше готові відмовитися від ідеї членства в Організації Північноатлантичного договору, ніж у квітні. Близько 90% українців «дуже схвалюють», або «скоріше схвалюють» Зеленського; 88% «дуже схвалюють» українську армію. Замість того, щоб розмінюватись на поступки, лідери України відкрито обговорюють звільнення Криму для відновлення кордонів 2014 року. 64% українців вважають, що це — цілком досяжна мета, яка знаменуватиме кінець війни.

Такі очікування можуть зрештою не виправдатися. Однак зараз вони є значним джерелом сили для сторони, яка захищає свою власну територію від загарбників та окупантів, яких українські солдати регулярно називають «орками» (натяк на гоблінів зі знаменитого твору Дж. Р. Р. Толкіна).

У березні українські збройні сили перекреслили майже всі побоювання, здобувши перемогу в битві за Київ. Через півроку вони знову здивували так званих реалістів своїм східним контрнаступом. Однак, щоб виграти цю війну, Україна не може дозволити собі втратити економічну стабільність. Якщо США та ЄС хочуть побачити перемогу України, вони повинні негайно посилити свою підтримку, щоб зменшити дефіцит бюджету київського уряду та допомогти Національному банку уникнути шаленої інфляції.

Зеленський правий: наступні три місяці будуть вирішальними — однак ми повинні дивитися ще далі: від середини грудня до січня та лютого, зазвичай найхолодніших місяців в Україні. За належної військової та фінансової допомоги Україна могла б відсвяткувати першу річницю цієї війни, відсунувши Росію ще далі, якщо не повністю до кордонів станом на 23 лютого 2022 року. Без цього зима невдоволення неминуче здмухне зоряний пил з колишнього артиста, який став лідером війни — і український народ зіштовхнеться з жорстокою реальністю, коли за 12 місяців було виграно небагато битв к великій визвольній війні.

Джерело

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.