Рік без перелому, але не без наслідків
2025 рік не став роком завершення війни Росії проти України. Він не приніс ані військової катастрофи для однієї зі сторін, ані швидкого миру. Водночас саме 2025-й остаточно закріпив нову реальність: війна перестала сприйматися як короткострокова криза і перетворилася на системний фактор європейської та глобальної політики.
Для України це був рік утримання — фронту, державних інституцій, економіки та суспільної стійкості. Для Європи — рік внутрішніх сумнівів і болісного усвідомлення власної вразливості. Для світу загалом — черговий доказ того, що міжнародний порядок, сформований після Холодної війни, більше не працює у звичному вигляді.
На цьому тлі питання «що чекає у 2026 році» виходить далеко за межі прогнозування бойових дій. Йдеться про майбутнє України як держави, про здатність Європи бути геополітичним гравцем і про те, чи можливий новий баланс безпеки на континенті.
Війна у 2025 році: логіка виснаження
Протягом 2025 року війна остаточно набула рис конфлікту на виснаження. Лінія фронту залишалася відносно стабільною, а локальні тактичні успіхи не переростали у стратегічні прориви. Основним ресурсом війни стали не території, а люди, промислові можливості та політична воля.
Росія продовжувала робити ставку на кількісну перевагу — у живій силі, боєприпасах, дронах і ракетах. Україна, зі свого боку, зосереджувалася на асиметричних відповідях, точкових ударах, розвитку безпілотних систем та стримуванні ворога за рахунок технологій і гнучкості командування.
Важливою складовою війни у 2025 році залишався системний тиск на тил. Удари по енергетиці, логістиці та промисловості мали не лише військову, а й психологічну мету — підірвати економічну стабільність і суспільну витривалість України. Проте держава змогла адаптуватися: децентралізація енергосистем, розширення ППО та накопичений за попередні роки досвід кризового управління зменшили ефективність цього інструменту.
Україна у 2025 році: держава війни
Попри війну, Україна у 2025 році зберегла керованість і базову функціональність. Це ключовий підсумок року. Армія залишалася головним гарантом державності, але не єдиним чинником стійкості. Не менш важливими були фінансова дисципліна, міжнародна допомога та внутрішня соціальна мобілізація.
Економіка демонструвала обмежене, але позитивне зростання, попри величезні воєнні витрати. Критичною залишалася залежність від зовнішнього фінансування, проте водночас зростала роль власного оборонно-промислового комплексу. Україна поступово переходила від моделі повної імпортної залежності у сфері озброєнь до моделі спільного виробництва та локалізації.
Соціально 2025 рік був роком складних компромісів. Втома від війни ставала відчутнішою, але не трансформувалася у масове неприйняття спротиву. Суспільний консенсус щодо необхідності оборони зберігався, хоча вимоги до ефективності держави та справедливості рішень зростали.
Європа: між підтримкою і страхом
Для Європи війна в Україні у 2025 році стала дзеркалом власних слабкостей. З одного боку, Європейський Союз залишався ключовим фінансовим і політичним партнером України. З іншого — всередині ЄС дедалі чіткіше проявлялися розбіжності між країнами, які сприймають війну як екзистенційну загрозу, і тими, для кого вона є «зовнішньою проблемою».
Європейська оборонна політика у 2025 році зробила кілька важливих кроків уперед: зросли бюджети, активізувалися спільні проєкти, посилилася риторика стратегічної автономії. Проте структурна залежність від США у сфері безпеки збереглася, що обмежувало реальні можливості Європи діяти самостійно.
Війна також стала каталізатором внутрішньополітичних процесів. Популістські та ізоляціоністські сили використовували тему України для мобілізації електорату, апелюючи до втоми та економічних труднощів. Це створювало додаткові ризики для довгострокової підтримки Києва.
Глобальний контекст: світ без фокусу
2025 рік підтвердив: Україна більше не є єдиним центром уваги глобальної політики. Близький Схід, Азійсько-Тихоокеанський регіон, внутрішні проблеми провідних держав відволікали ресурси та увагу світових лідерів.
Для США війна в Україні залишалася важливою, але не пріоритетною темою. Це посилювало тиск на Європу і водночас змушувало Україну шукати більшої самодостатності. Росія ж, адаптувавшись до санкцій і мобілізаційної моделі економіки, продовжувала робити ставку на затягування конфлікту, розраховуючи на зниження західної єдності.
2026 рік: три базові сценарії
Найімовірнішим сценарієм 2026 року залишається продовження війни у форматі контрольованої ескалації без вирішального прориву. Це означає подальше виснаження сторін, зростання ролі економіки та технологій і поступове зміщення акценту з територіальних здобутків на політичні сигнали.
Другий сценарій — де-факто заморожений конфлікт. Інтенсивність бойових дій може знизитися, але без формального миру і без гарантій безпеки для України. Такий варіант несе ризик стратегічної паузи, яку Росія може використати для підготовки нового етапу агресії.
Третій сценарій — поява «вікна для переговорів». Він можливий лише за умови серйозного зовнішнього тиску і внутрішнього виснаження сторін. Однак навіть у цьому випадку мова йтиме не про швидке примирення, а про складний процес із багатьма проміжними домовленостями.
Що означає 2026 рік для України
Для України 2026 рік стане роком стратегічного вибору. Ключовими завданнями залишаться нарощування власних оборонних спроможностей, глибша інтеграція у європейський безпековий простір і збереження внутрішньої стійкості. Важливо не лише вистояти, а й закласти основу для повоєнного розвитку — інституційного, економічного та демографічного.
Україна дедалі більше сприймається не лише як жертва агресії, а як фактор європейської безпеки. Цей статус відкриває можливості, але й накладає відповідальність: за реформи, ефективність управління і довіру партнерів.
Висновки
2025 рік не дав швидких відповідей, але чітко окреслив рамки реальності. Війна затягується, Європа змінюється повільніше, ніж вимагає ситуація, а світ дедалі менш стабільний. 2026 рік навряд чи стане роком остаточних рішень, але він може визначити траєкторію наступного десятиліття.
Майбутнє України тісно пов’язане з майбутнім Європи, а війна — з формуванням нового безпекового порядку. Саме тому питання не лише в тому, коли закінчиться війна, а в тому, якою буде система миру після неї.