У якому стані знаходиться курортно-туристична сфера в Криму, що потрібно підготувати перед деокупацією та що робити з росіянами на півострові? Про це говорив професор Києво-Могилянської Академії Євген Хлобистов
Зміст
Розмова з Євгеном Хлобистовим – професором, деканом факультету природничих наук НаУКМА — відбулася в ефірі телеканалу Еспресо та програми “Разом Beraber”
Євген Хлобистов. Фото: Facebook-сторінка/Ievgen Khlobystov
Як проходить туристичний сезон у Криму?
23 червня у Криму відбулися удари Збройних Сил України по російських військових об’єктах, що призвело до збиття російським ППО ракет над пляжем, де перебували люди. Відео з місця події швидко розійшлися в мережі. Після цього окупаційні адміністрації та туристичні оператори повідомили, що багато людей скасовувати свої поїздки до Криму, а також перестали бронювати санаторії та табори.
На сьогодні Крим є туристичним напрямком переважно для росіян. Росіяни, які відпочивають у Криму, перебувають у власній реальності, де війни начебто не існує, тому вони їдуть туди, вважаючи, що це абсолютно безпечно. Хоча ця ситуація суттєво вплинула на туристичний сезон у Криму цього року, він і до цього не був дуже активним. Це певною мірою штучний туризм, оскільки Росія значною мірою субсидує туристичні послуги: безплатні та пільгові путівки.
Після повернення Криму до складу України перед нами стоятимуть перш за все питання безпеки відпочинку. По-друге, якість послуг. Україна буде виснажена війною і не зможе одразу інвестувати в якісні туристичні об’єкти та послуги. Тому, ймовірно, Крим ще багато років залишатиметься туристичним регіоном переважно для кримчан.
Наразі в Криму відпочивають представники ФСБ та російських адміністрацій, які знаходяться під санкціями. Наприклад, Развожаєв написав, що загинула 9-річна дочка заступника мера Магадана, який привіз родину до окупованого Криму на відпочинок. Тобто там відпочивають ті, хто не може виїхати в інші країни?
Як на мене, там не тільки ФСБ відпочивають. Величезна кількість росіян перебуває у власній інформаційній бульбашці, де немає війни. Для них Крим асоціюється з радянською ностальгією: курорт, відпочинок, “Крим наш”. Вони навіть не усвідомлюють реальну ситуацію, створену інформаційною завісою в Росії. Люди з півночі Росії, які не цікавляться подіями в європейській частині країни, вважають, що все добре, жодних бойових дій немає, ракети не літають і не очікують таких атак. Вони навіть купують нерухомість у Криму з впевненістю, що це житло назавжди та ніколи не буде змін.
В анексованому Криму першого травня неофіційно стартував курортний сезон. Фот: Крим.Реалії
Останнім часом окупаційні влади Криму активізували процес націоналізації домівок українців, включаючи відомих осіб. Відбуваються процеси дуже схожі на ті, що у 1944. Наприклад, нещодавно націоналізували будинок української співачки Джамали, а також інші об’єкти. Ці домівки продаються на аукціонах, а купують їх, як правило, російські колонізатори. Окупантами заявлено, що кошти від продажу йдуть на підтримку військових дій проти України. Що ми будемо з цим робити?
По-перше, економічний зиск від таких дій мінімальний порівняно з вартістю війни. Ці акції мають переважно інформаційний характер. Росія намагається показати своїм громадянам, що вони розправилися з проукраїнськими елементами, а їхнє майно йде на потреби “спеціальної військової операції”.
На жаль, юридично впливу ми на ці дії зараз не маємо, бо Росія не визнає багатьох міжнародних судів і не виконує численні міжнародні конвенції. Світ загалом побудований на договорах, які не передбачають примусу до виконання, і більшість цивілізованих підписантів таких договорів навіть не припускають, що можна так нахабно їх не виконувати, не пояснюючи своїх дій. Однак загалом, ситуація з псевдонаціоналізацією в Криму не має значного впливу на реальну ситуацію та ставлення до Криму.
Невже після Гітлера ніхто не уявляв, що може з’явитися новий Гітлер, який може просто нівелювати всі міжнародні норми й так далі?
Абсолютно, і досі це дивує наших партнерів Євросоюзі та в країнах НАТО. Вони все намагаються розв’язати проблему з Росією через якийсь міжнародний орган або встановити стосунки через юридичні інстанції, але цього, очевидно, просто не відбувається
Нещодавно Європейський суд з прав людини визнав очевидне. Через 10 років після того, як Україна подала позов, суд підтвердив, що Росія порушила 11 з 18 статей Європейської конвенції з прав людини. Але Росія не буде виконувати це рішення. Чи є тоді сенс у таких рішеннях, і що це означає для нас?
Для нас це означає, що ми продовжуємо рух у системі міжнародного права як частина світової спільноти, яка виконує міжнародні зобов’язання. Ми підтримуємо загальний рух до юридичного розв’язання наших проблем і стосунків з Росією. Проте, знову ж таки, немає механізму примусу, який змусить Росію виконувати будь-які міжнародні договори. Друга світова війна є гарним прикладом: Гітлерівська Німеччина не виконувала жодних договорів. У результаті це призвело до нової сторінки в історії Європи.
Ситуація з Росією складніша, бо я не бачу навіть у найсміливіших ідеях параду перемоги в Москві або зміни політичного режиму в Росії. Це означає, що Росія продовжуватиме перебувати в стані ворожості до України. На нещодавньому форумі експертної мережі я наголошував на необхідності формування прикордонної фронтирної економіки. Сучасна Росія не залишає нам іншого вибору, ніж бути готовими до подальших недружніх дій.
Що робити з росіянами в Криму після його деокупації?
Остання новина, яка була розповсюджена медіа про ситуацію навколо Херсонесу. Деякі ЗМІ трактували, що Херсонес взагалі знищено. Виявилось, що будівництва поблизу цієї спадщини ЮНЕСКО заподіяли шкоду, однак повністю не знищили.
Херсонес Таврійський в Севастополі. Фото: AP/EFREM LUKATSKY
Коли звільнимо Крим, чи лишиться все ж таки той новобуд? Що ми будемо робити з цими незаконними будівлями, які окупанти впродовж 10 років активно зводять, адже Керченський міст, зрозуміло, буде знищено? Що буде з людьми, які там живуть, як діяти стосовно росіян, які приїхали в Крим і всіх цих інфраструктурних змін, які вони принесли?
В Криму, за різними оцінками, перебуває від 500 тисяч до понад 1 мільйона росіян. Це люди, які не мали жодних прав перетинати кордони України та оселятися в Криму. Звісно, Україна не буде руйнувати житлові будинки. Ми можемо розмістити в них людей, які пройшли війну і захищають нашу країну. Ця нерухомість має бути конфіскована та розподілена через державні програми.
Щодо людей, які приїхали в Крим, ситуація не є очевидною. Частина з них повинна покинути територію України, але є ті, хто приїхав ще підлітками, стали дорослими та створили власні родини. Вони можуть мати дітей, частина з яких є громадянами України, а частина — ні. Це питання потребує формування певної політики: як поводитися з цими людьми, як їх депортувати або спонукати до повернення до Росії. Якщо ми залишимо мільйон росіян в Криму, ми ніколи не побачимо українського або кримськотатарського Криму.
Чи спрацює “рецепт”, який використовували Балтійські країни з сірими паспортами ?
Досвід Балтійських країн із сірими паспортами не можна механічно перенести на інші держави. Навіть у маленькій країні, як Латвія, майже половина населення була російськомовною. Частина цих людей, після інтеграції до Євросоюзу, стали лояльними громадянами, вивчили мову, отримали громадянство і сьогодні працюють. Однак, велика кількість людей з різних причин, у тому числі через радянську принциповість, залишаються людьми з обмеженими правами. Це була вимога Євросоюзу, щоб уникнути примусової депортації.
Це виклик і проблема для маленьких країн, адже такі люди не можуть брати участь у виборах чи займати державні посади, хоч і проживають там. Хоча частина цих людей не має паспортів держав, вони все ж формують певне політичне та емоційне середовище. Якщо вони не адаптуються до державної політики, вони автоматично стають так званою “п’ятою колоною”, тобто певною небезпекою для майбутнього держави.
Євродепутатка від Латвії Тетяна Жданок. Фото: Tatjana Ždanoka/Facebook
Наприклад, євродепутатка від Латвії Тетяна Жданок була агентом ФСБ, і її обирали російськомовні. Вона представляла їхні інтереси в Європарламенті. Україна також прагне стати частиною Євросоюзу, і від нас також будуть депутати. Люди, які не лояльні Україні, але проживають на її території, можуть делегувати когось до Європарламенту і впливати на європейську політику. Це фактично “троянський кінь” для України.
Чи є у вас якісь думки для розв’язання цієї проблеми?
На рівні експертної мережі Кримської платформи ми обговорювали, що після деокупації Крим має бути на 5-10 років позбавлений права обирати своїх представників до виборчих органів влади. Спочатку буде військова адміністрація, потім військово-цивільна, і вже потім перейдемо до традиційних формул. Спочатку культурні та освітні програми мають принести український контекст в інформаційне середовище.
Як відбудеться адміністративна реформа в Криму?
Попри те, що будуть керувати призначені військові адміністрації, необхідно розбудовувати децентралізовану систему самоуправління, як на вільних територіях України. Севастополь, або Ак’яр, має стати частиною Кримського півострова без особливого статусу. Це місто має бути таким же, як і всі інші в Україні. Можливі сценарії включають інтеграцію до Бахчисарайського району або створення об’єднаної територіальної громади.
Це питання потребує обговорення експертів та урядовців. Нам потрібно побачити нову урядову конструкцію Криму. Формування об’єднаних територіальних громад замість наявних районів стане основою нової схеми адміністративного управління. Вона запрацює повною мірою тільки після того, як у Криму можна буде провести вибори.
Чи можемо ми найближчим часом побачити зміну топоніміки Криму?
Ви згадали про Ак’яр — так званий Севастополь. Чи є наразі якісь напрацювання з цього приводу?
Так, напрацювання є. Зокрема, Кримськотатарський ресурсний центр зробив багато для того, щоб ці напрацювання стали публічними. Усі охочі можуть ознайомитися з новими та відновленими старими назвами. Повернення топонімів Криму потребує великої роботи з депутатським корпусом, щоб ці перейменування відбулися на рівні нашого парламенту. Це непростий процес, особливо під час воєнного часу, коли є обмеження.
До того ж у нас досі є дві області на материковій Україні, які давно потребують перейменування – Дніпропетровська і Кіровоградська. Ще до деокупації Криму ми повинні бути готовими. Коли ми вже зайдемо в Крим, ми повинні мати всі напрацювання і законопроєкти готовими. Питання лише в тому, щоб їх прийняти та імплементувати в Криму.
Як ми будемо розв’язувати питання подачі води до Криму після деокупації?
Подача води до Криму буде проблемою через підрив росіянами Каховської ГЕС.
Я великий критик відновлення Каховського водосховища, оскільки там утворилася унікальна екосистема, яка має розвиватися.
Проблеми водозабезпечення тієї частини України потрібно вирішувати іншими інженерними рішеннями, і я думаю, що ми знайдемо їх. Щодо каналу до Криму – це дуже дискусійне питання. Можна будувати закриті канали, адже з відкритих каналів випаровується понад 50% води та це фактично змінювало навколишнє середовище. Крім того, Північно-Кримський канал потребував серйозного ремонту та оновлення ще до анексії, а сьогоднішня ситуація з водою в Криму є ще складнішою. Станом на 2013 рік, коли ще була українська об’єктивна статистика — рівень зношеності фондів стосовно водопостачання та водовідведення доходив в певних адміністративних одиницях до 80%. Жодна серйозна водна комунікаційна споруда не оновлювалась в Криму.
Осушений Північно-Кримський канал / фото Олексій Павлишак, УНІАН
Друга проблема — російська окупаційна влада використовує підземні води для комунального водозабезпечення, що призводить до зневоднення горизонтів і погіршення якості води. Коли ми повернемо Крим, ми побачимо серйозну водну кризу.
Щодо енергетики, сьогодні нам самим не вистачає потужності, і дефіцит дуже кричущий. Якщо завтра приєднати Крим до України, у нас фізично немає можливості забезпечити енергопостачання Криму. Росія нічого туди не постачатиме. Потрібно готуватися до викликів щодо електроенергії, води та газопостачання.
Ми багато обговорювали це на наших засіданнях експертної мережі. Необхідно залучити наших партнерів по Чорноморському басейну, створити систему локальної генерації, щоб уникнути катастрофи. Уявіть собі ситуацію: останній російський солдат залишає Крим, росіяни вимикають усі рубильники, і Крим залишається в стані катастрофи. Ми повинні бути готовими до цього моменту.
Як кажуть експерти, зокрема Ольга Кошарна, сьогодні Запорізька атомна станція знаходиться в такому стані, що запустити її в експлуатацію технічно неможливо. Потужності Запорізької АЕС не вистачить. Ми не можемо розраховувати на її потужності навіть після відновлення контролю над об’єктом.
Читати Еспресо в Telegram
