Чомусь вважають, що схема придбання за завищеною ціною самопідйомних бурових установок (СПБУ) в Сінгапурі через прокладки ("вишки Бойка") – єдине його (зло)діяння. Ну, відкотив собі й Хапузі Межигірському, тож вони всі так робили – мода часу
Зміст
Насправді не одними вишками свого імені знаменитий цей тип. Ціле досьє його діянь давно тягне на важкі статті – починаючи від зловживання службовим становищем, заподіяння шкоди державі в особливо великих розмірах і до державної зради.
1. Перше зі значущих діянь – приватизація за смішні гроші Лисичанського НПЗ на користь російської нафтової компанії ТНК. Бойко тоді був директором ЛиНОСу й разом зі своїм подєльніком Бакуліним організували вигідну приватизацію найбільшого в Європі НПЗ (проєктна потужність 23,4 млн тонн нафти на рік) у 2000 році. А вже через кілька років держава розплачувалась за це.
У 2003 році український літак Ан-124 було заарештовано в Канаді згідно з рішенням Стокгольмського арбітражу, який задовольнив позов до України кіпрської компанії TMR Energy за несплату їй заборгованості по контракту з модернізації Лисичанського НПЗ. Виявилось, що приватизатори завбачливо “забули” цей борг, а новий власник НПЗ – “танкісти” розвели руками, мовляв, нічого не знаємо, платити не будемо. Компанія звернулась в арбітраж із позовом до держави Україна, якій і довелось розплачуватись за таку “бойку” приватизацію.
2. Схвалення схематозу “Юрал ТрансГаз” – компанії-посередника, створеної нашвидкуруч наприкінці 2002 року ізраїльським адвокатом та трьома безробітними румунами у вільній економічній зоні угорського сели Чабди для постачань в Україну газу з Туркменістану. За схемою стояв Семен Могилевич, від чого ох*ініли у ФБР США – як могла на таке піти українська сторона та очільник державного Нафтогазу Бойко.
3. Протидія у 2002-2004 рр. у співпраці з російськими компаніями ТНК та АК “Транснефть” запуску та використання нафтопроводу “Одеса – Броди” для постачань каспійської нафти в Україну та Центральну Європу, використовуючи південну гілку “Дружби”. Розворот нафтопроводу в реверсному напрямку для транзиту російської нафти через Україну на Чорне море, блокування проєкту в напрямку Польщі та Словаччини.
Це підірвало імідж України як надійного та прогнозованого партнера для реалізації стратегічно важливих проєктів диверсифікації постачань нафти. Проєкт так і не був реалізований, а транзит російської нафти, обіцяний на довготривалий період, згодом припинився.
4. Проштовхування з 2002 року вигідної Росії схеми створення “Міжнародного консорціуму з управління і розвитку газотранспортної системи України”. З української сторони документи підписував голова правління Нафтогазу Бойко, з російської — голова правління Газпрому Міллер. Путін порадів: “Є приводи для поздоровлення. У документі реалізована наша домовленість у такій важливій сфері“, – сказав він на церемонії підписання. Прем’єр РФ Касьянов відзначив, що запущено механізм створення консорціуму, кінцевим результатом цього процесу повинно стати ефективне керування газотранспортними мережами на території України (!). Коли перший віцепрем’єр В. Гайдук, відповідальний у ті часи за ПЕК, образно кажучи, послав росіян та Бойка за Хутір-Михайлівський, у питанні проштовхування газового консорціуму та використання “Одеса — Броди” для російської нафти так, як це односторонньо вигідно Москві коштом інтересів України, у грудні 2003 року Бойко, під диктування товаріщєй з Москви, доклав зусиль, щоб Кучма звільнив норовливого віцепрем’єра.
5. Безпосередня участь у створенні під егідою Газпрому “елегантної схеми” газової корупції СП “РосУкрЕнерго” у швейцарському кантоні Цуг у 2004 році, використовуючи службове становище як очільника Нафтогазу та першого заступника міністра палива та енергетики. Ця схема остаточно розірвала прямі газові відносини України з Туркменістаном, чого і домагалась Росія після приходу до влади Путіна. Схема передбачала газову залежність України на 25-річний термін (до кінця 2028 року) згідно з підписаним контактом. Надалі РУЕ через створення дочірньої Укргазенерго в Україні фактично захопило найбільш прибутковий ринок промислових споживачів газу, а угруповання Фірташ – Бойко – Льовочкін стало нарощувати свій вплив. Показово, що у 2004 році, 22 серпня, Бойкові з рук Кучми було пожалувано звання Героя України, що навіть у ті часи виглядало дико.
6. Сприяння з міністерської посади у 2007 році діяльності ставленика ФСБ А. Деркача на посаді очільника НАЕК “Енергоатом” в реалізації намірів керівника Росатому С. Кірієнка відсікти Україну від співпраці з американською Westinghouse у сфері диверсифікації постачання ядерного палива та безповоротно реінкорпорувати Енергоатом в російську атомно-енергетичну галузь і встановити контроль над урановими родовищами в Україні.
7. Керований програш у 2010 році Нафтогазу в Стокгольмському арбітражі за позовом РосУкрЕнерго з поверненням 12,1 (11+1,1) млрд куб. м газу коштом Нафтогазу на загальну суму 5,4 млрд дол. США (міністр палива та енергетики Бойко, очільник Нафтогазу – Бакулін).
8. Згадані на початку “вишки Бойка” – це оборудка 2011 року з придбання за завищеною ціною через посередників двох СПБУ в Сінгапурі, після чого Генпрокуратура висунула звинувачення “невстановленим особам” у незаконному заволодінні 400 млн дол. США державних коштів. “Свідок” Бойко, який був на час придбання СПБУ міністром, вийшов сухим з води.
Ось так. І це лише короткий список діянь… Гадаю, що у “Службі Божій” нагадали цьому “герою” його минуле, тому й каяття перед камерою, хоча й не було щирим, проте з урахуванням можливих наслідків у випадку нерозкаяння.
Джерело
Про автора. Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати Еспресо в Telegram
