- США та КНР: Вашингтон пропонує Пекіну зниження ескалації щодо Ірану (що важливо для енергетичної безпеки Китаю) та пом’якшення торговельного тиску.
- Тиск на Кремль: Натомість Китай використовує свій економічний вплив на Москву, змушуючи її зупинитися на нинішній лінії фронту в Україні.
- Регіональний консенсус: Туреччина, країни Затоки (Саудівська Аравія, ОАЕ) та Центральна Азія підтримують цей сценарій, оскільки він зупиняє потоки біженців та стабілізує логістичні коридори.
- Модель «Європейського Ізраїлю»: Україна отримує не декларації, а юридично закріплені зобов’язання щодо постачання зброї. Це стратегія «мир через силу», де ЗСУ стають настільки потужними, що будь-яка спроба Кремля порушити перемир’я стане фатальною.
- Військовий контингент на лінії розмежування: Розміщення миротворчих сил (країн ЄС або Туреччини) створює «живий щит», перетворюючи лінію фронту на політичний та військовий кордон.
- Економічний якір Китаю: Залучення китайських інвестицій у відбудову української логістики зробить Пекін фінансовим гарантом безпеки. Кремль не наважиться бити по об’єктах, де вкладено мільярди юанів.
- Механізм Snapback: Угода має передбачати автоматичне повернення «пекельних санкцій» у разі найменшого порушення режиму тиші з боку РФ, без права вето в ООН.
- Нейтралізація «Вісі зла»: Послаблення Ірану автоматично руйнує військову логістику РФ (постачання БПЛА та ракет), що є критичним для довгострокової безпеки України.
Для значної частини суспільства зупинка без виходу на кордони 1991 року виглядає як несправедливість щодо жертв, принесених з 2022 року. Проте інша частина (і ці настрої зростають) бачить у цьому єдиний шанс на збереження генофонду та відновлення країни. Суспільний договір опиниться у стані розколу між «миром будь-якою ціною» та «боротьбою до кінця».
Українці навряд чи погодяться на припинення вогню, якщо воно нагадуватиме «Мінськ-3». Суспільство прийме цей болючий компроміс лише за умови залізобетонних гарантій:
- Якщо не членство в НАТО, то реальна присутність західних військ або ядерна парасолька.
- Згода на зупинку бойових дій буде прямо залежати від того, наскільки прозоро влада зможе пояснити, як саме країна захищатиметься через 5 чи 10 років.
Аргументом «за» для багатьох стане можливість повернення мільйонів біженців та початок реальної відбудови. Суспільство чекає на «план Маршалла», де Україна стає не «сірою зоною», а безпечним форпостом Європи з інвестиціями, що перевищують втрати.
Кремль неодмінно спробує використати перемир’я для розхитування внутрішньої ситуації в Україні, називаючи зупинку війни «зрадою». Тому критично важливою буде єдність політичного керівництва та військових. Якщо армія відчує, що її «продали», внутрішній фронт може стати небезпечнішим за зовнішній.
Резюме для статті: Зупинка по лінії фронту — це гірка таблетка, яку українське суспільство зможе проковтнути лише за умови, що запит на справедливість буде замінено на запит про непорушну безпеку та економічне диво. Без цього будь-яка угода залишиться лише папером, що згорить при першому ж пострілі.