Упродовж багатьох років НАТО тримало “двері” відкритими для України, а на саміті у Вашингтоні на початку липня лідери Альянсу хочуть побудувати “міст” до українського членства. Але ані “двері”, ані “міст” не є офіційним запрошенням до НАТО, отримати яке так прагне Київ.
Чому Україна досі не стала членом НАТО та які перешкоди на українському шляху, – в матеріалі РБК-Україна нижче.
Зміст
- Російський фактор
- Позиція США
- Відсутність консенсусу
Російський фактор
Вступ України в НАТО був “страшним сном” для Росії ще фактично від самого розвалу Радянського союзу. Москва завжди вважала Київ своєю сферою впливу, а приєднання України до НАТО поставило б хрест на імперіалістичному прагненні росіян воскресити СРСР.
Першим, як вже розповідало РБК-Україна раніше, повести Україну в Північноатлантичний блок вирішив Леонід Кучма у 2002 році. Він навіть отримав аналог Плану дій щодо членства, але через два роки змінив свій вектор в бік РФ, а отже – Москві не варто було хвилюватись. Але прихід до влади Віктора Ющенка все змінив.
У 2005 році Ющенко заявив про намір України стати членом НАТО, а вже у 2008-му офіційно попросив Альянс надати Києву справжній ПДЧ. Допустити цього в Москві не могли, а тому почали створювати перешкоди на українському шляху.
Київ розраховував отримати ПДЧ, який став би дорожньою картою на шляху в Альянс, на Бухарестському саміті 2008 року. Проте через страх перед Росією ані Україна, ані Грузія не отримали тоді ПДЧ.
Головними противниками надання Україні плану дій були Німеччина та Франція. Ангела Меркель, яка була тоді німецьким канцлером, пояснювала свою позицію тим, що лише третина українців підтримувала членство в НАТО (за опитуваннями, у 2008 році членство в НАТО підтримували всього 20% громадян, проти були – 53,1%).
Але важливішим фактором, який вплинув на рішення Альянсу, була Росія. На Бухарестський саміт був запрошений Володимир Путін, який виступив перед країнами НАТО. У своїй промові Путін натякав на територіальні претензії на Крим та частину Грузії, а також говорив, що південь України населяють росіяни. Ця промова президента Росія змусила лідерів НАТО змінити свою позицію щодо ПДЧ для України, пригадувала держсекретар США у 2005-2009 роках Кондоліза Райс.
“Того дня ми вирішили, що цього не можна робити. Попри те, що США та президент Буш були впевнені, що час надати Україні ПДЧ настав”, – розповідала вона.
НАТО у 2008 році злякалося Росії і не надало Україні ПДЧ (фото: Getty Images)
Того ж року Росія розв’язала війну в Грузії, а через 6 років – окупувала Крим та частину Донецької та Луганської областей, а повномасштабне російське вторгнення в Україну фактично повністю заблокувало можливість членства Києва в НАТО.
Сьогодні в НАТО існує консенсус щодо того, що Україна приєднається до блоку лише після завершення війни. Причина цьому – 5 стаття Статуту НАТО, яка передбачає, що збройний напад на одного вважатиметься нападом на усіх. Надання Україні можливості застосування цієї статті могло б втягнути НАТО у пряму війну з РФ. І в Києві це розуміють.
“Ми будемо в НАТО, тільки коли переможемо. Я не вважаю, що під час війни нас приймуть у НАТО. Це для когось ризик із членів НАТО, у когось є просто скепсис щодо цього”, – заявляв наприкінці квітня президент України Володимир Зеленський.
Але водночас Україна хоче отримати політичне запрошення в НАТО, яке стало б гарантією майбутнього членства. Це питання Київ просував на тогорічному саміті у Вільнюсі та активно просуває перед майбутньою зустріччю у Вашингтоні.
Детальніше про очікування України від саміту НАТО у Вашингтоні та його можливі результати – читайте в попередньому матеріалі РБК-Україна.
Позиція США
На початку квітня американська газета The New York Times розповіла, що США та Німеччина проти запрошення України в НАТО зараз та не хочуть навіть виносити це питання на порядок денний Вашингтонського саміту.
Існування такої позиції підтверджувала віце-прем’єр Ольга Стефанішина та зазначала, що після того, як ця інформація стала публічною, США та Німеччина намагаються звертати увагу й на інших скептичних членів Альянсу, таких як Угорщина та Словаччина. Але ключовою, наголошувала вона, є саме позиція Вашингтону та Берліна.
Позиція Вашингтону грає дуже важливу роль під час ухвалень рішень в НАТО, зазначив в коментарі РБК-Україна голова комітету ВР з питань зовнішньої політики Олександр Мережко. “Чому Сполучені Штати? Тому що їхня “ядерна парасолька” – це головний гарант безпеки НАТО”, – пояснив він.
США не підтримують запрошення України в НАТО під час війни (фото: Getty Images)
Як вважає Мережко, частина американської еліти вірить в загрозу ядерної ескалації у разі наближення України до членства в НАТО, а чинний президент США Джо Байден не хоче прямого конфлікту між НАТО та РФ.
“Але офіційна версія інакша і звучить приблизно так: нам треба підтримувати консенсус в рамках НАТО, а оскільки не всі союзники НАТО згодні з членством України в НАТО, то ми маємо це враховувати, адже для нас єдність в НАТО важлива”, – пояснив Мережко позицію США.
Крім того, Байден вважає, що сьогодні Україна ще не готова до членства в Альянсі, про що заявили нещодавно в місії США при НАТО. У Вашингтоні неодноразово говорили, що для вступу Україна повинна відповідати критеріям Альянсу, а отже – потрібно провести реформи.
Щоб розуміти, про які конкретні реформи йде мова та мати чітку дорожню карту, Київ намагався отримати План дій щодо членства в НАТО. Зрештою в НАТО дійшли згоди, що Україні не потрібно виконувати ПДЧ, щоб стати частиною Альянсу, але наголосили, що Київ повинен “відповідати умовам”. Яким саме – не уточнили.
Ймовірно, до питання переліку “умов” для членства повернуться на зустрічі у Вашингтоні, адже, як заявляв держсекретар США Ентоні Блінкен, цьогорічна зустріч буде сфокусована на “дорожній карті” вступу України в НАТО.
Відсутність консенсусу
Як вже було згадано вище, у НАТО сьогодні немає консенсусу щодо членства України. А для будь-яких рішень Альянсу потрібна згода всіх 32 країн-членів.
Так, Альянс неодноразово запевняв Україну, що його двері відкриті, але низка країн блоку публічно виступає проти приєднання Києва. Роками найзатятішим противником України в НАТО була Угорщина, а нещодавно до неї приєдналась Словаччина.
Будапешт, починаючи з 2017 року, блокував засідання Комісії Україна-НАТО, аж поки в Альянсі не знайшли процедурного механізму не зважати на угорську позицію. Проте угорський прем’єр Віктор Орбан продовжує виступати проти членства України в НАТО, пояснюючи це тим, що тоді Альянсу буде загрожувати війна з РФ.
“Ми не можемо зробити цього. Ми не можемо допустити мати такий довгий кордон між Росією та Україною, яка входить до НАТО. Це означало б негайну війну, небезпеку для всіх нас. Навіть для Сполучених Штатів”, – говорив він.
В НАТО є країни, які можуть заблокувати членство України (фото: Getty Images)
Схожу позицію займає сьогодні і словацький прем’єр та товариш Орбана – Роберт Фіцо. У квітні він заявив, що членство України в НАТО буде корисним лише для Третьої світової війни.
“Для нас достатньо незалежної України”, – говорив словацький прем’єр, сподіваючись на відновлення “нормальних” відносин з Москвою після завершення війни.
Однак до завершення російської війни проти України позиція Братислави та Будапешта може змінитися (разом з очільниками урядів), але завжди існує загроза появи інших противників українського членства серед країн-членів НАТО. Тож отримати консенсус Україні, ймовірно, буде не просто, але, як вже зауважував Олександр Мережко, вирішальну роль буде грати зрештою позиція США.
“Моя точка зору, про яку я відверто кажу, якби Україна вже завтра стала б частиною НАТО, а це реально і залежить тільки від волі США, то це б зупинило російську агресію. Чому? Бо Путін боїться НАТО, він сам себе залякав, а тому ніколи б на нього не напав”, – зазначив голова комітету ВР.
Поки триває війна про вступ України в НАТО, дійсно, не може йти мови, проте Київ має час зробити все від нього залежне для відповідності вимогам для членства, щоб навіть у найзатятіших скептиків не було аргументів проти.
Більше про те, як Україна йде до членства в НАТО з часів здобуття незалежності й до сьогодні, – читайте в матеріалі РБК-Україна.
Під час підготовки матеріалу використовувались заяви українських, американських та європейських чиновників, виступ російського диктатора Володимира Путіна на саміті НАТО у 2008 році, а також коментар голови комітету ВРУ з питань зовнішньої політики Олександра Мережка.
