1. Вступ: політична мапа, що змінюється
Війна в Україні змінила не лише безпекову архітектуру Європи, а й політичні баланси всередині Європейського Союзу. На фоні втоми від конфлікту, економічного тиску та внутрішніх суперечок дедалі частіше з’являються голоси, що закликають до «переосмислення» підходу до Києва.
Серед таких — прем’єр Угорщини Віктор Орбан, словацький лідер Роберт Фіцо та чеський політик Андрій Бабіш. Три політичні фігури, що за останні місяці дедалі відвертіше висловлюють скепсис щодо продовження військової та фінансової допомоги Україні.
У центрі цієї тенденції — спроба Угорщини створити політичний альянс із Чехією та Словаччиною, який міг би координувати позиції трьох держав перед засіданнями лідерів ЄС. І хоча поки йдеться лише про наміри, наслідки навіть такої ініціативи можуть бути серйозними — як для України, так і для європейської політики загалом.
2. Історичне тло: тінь Вишеградської четвірки
Щоб зрозуміти поточну ініціативу, варто згадати історію Вишеградської групи (V4), заснованої у 1991 році. Її створили Польща, Угорщина, Чехословаччина (пізніше Чехія і Словаччина) як інструмент регіональної співпраці та просування інтеграції до ЄС і НАТО.
Протягом років V4 була важливою платформою для координації позицій, особливо з питань міграційної політики та суверенітету держав. У період міграційної кризи 2015–2016 років ця група виступила єдиним фронтом проти обов’язкових квот на розподіл мігрантів, кидаючи виклик Брюсселю.
Однак із початком російського вторгнення в Україну у 2022 році єдність Вишеграду зруйнувалася. Польща стала одним із головних союзників України, тоді як Угорщина обрала шлях «нейтралітету», фактично блокуючи європейські санкції проти Москви. Чехія та Словаччина спочатку займали проміжну позицію, але з часом у Словаччині після повернення до влади Роберта Фіцо риторика почала змінюватися.
3. Угорщина: стратегія Віктора Орбана
Віктор Орбан — європейський політик, який десятиліттями балансує між Брюсселем і Москвою. Його політика спирається на три ключові тези:
-
збереження національного суверенітету;
-
прагматичні відносини з Росією;
-
критика «ліберального порядку» ЄС.
Для Орбана створення нового альянсу — це не просто спроба захистити власну позицію у ЄС, а й шанс відновити свій вплив у Центральній Європі після розколу V4.
Крім того, Угорщина має власні інтереси щодо України — передусім питання угорської меншини в Закарпатті та збереження доступу до російських енергоресурсів.
Орбан неодноразово підкреслював, що виступає не «проти України», а «за мир», але його «миротворчий» наратив дедалі частіше збігається з риторикою Кремля.
4. Чехія: повернення Бабіша і його політична стратегія
Андрій Бабіш, лідер партії ANO і колишній прем’єр Чехії, повертається на політичну арену після перемоги його партії на виборах. Його позиція щодо війни в Україні — менш радикальна, ніж у Орбана, але схожа за суттю: «Європа не може нескінченно фінансувати війну».
Бабіш пропонує зосередитися на дипломатії, а не на військовому тиску, і закликає ЄС шукати шляхи до «припинення бойових дій».
У середині Чехії ця позиція резонує з частиною суспільства, втомленою від інфляції, енергетичної кризи та зростання цін. Але на міжнародній арені вона може поставити Прагу в один ряд із Будапештом — і ослабити позиції проєвропейських сил.
Деякі чеські дипломати вже попереджають, що Бабіш може стати «союзником Орбана у Брюсселі», що створить новий центр тяжіння всередині Європейської ради.
5. Словаччина: Роберт Фіцо між Москвою і Брюсселем
Повернення Роберта Фіцо до влади у 2023 році стало сигналом розвороту словацької політики. Його уряд виступає проти подальшого постачання зброї Україні, критикує санкції проти Росії й апелює до потреб «внутрішньої стабільності».
Фіцо позиціонує себе як «реаліста», який прагне «захистити інтереси Словаччини». Але в риториці його кабінету дедалі більше лунають меседжі, близькі до угорських.
Хоча Фіцо поки не підписав жодних угод з Орбаном, їхні уряди дедалі частіше синхронізують заяви — від енергетики до питань міграції. Ця поступова координація може стати підґрунтям для нового тристороннього формату — умовної «V3».
6. Що таке «V3» і чому це важливо
Новий альянс, якщо він утвердиться, стане неформальною політичною платформою для узгодження позицій перед засіданнями Європейської ради. Його мета — створити баланс усередині ЄС, який міг би блокувати або пом’якшувати рішення про військову та фінансову допомогу Україні.
І хоча самі учасники не називають цей проект «антиукраїнським», по суті він може стати саме таким — через вплив на колегіальні рішення Євросоюзу, які ухвалюються консенсусом.
Поява «V3» також може розхитати політичну геометрію ЄС, створивши альтернативний центр ваги всередині блоку, де вже існують розколи між північчю і півднем, сходом і заходом.
7. Наслідки для України
Для України потенційне утворення такого блоку несе кілька ризиків:
По-перше, це загроза уповільнення чи блокування європейської допомоги. У ЄС ключові рішення — особливо фінансові пакети — ухвалюються одностайно. Навіть одна країна може затримати процес, а три — створити системну опозицію.
По-друге, це може вплинути на інформаційний порядок денний у Європі. Риторика про «мир будь-якою ціною» або «припинення фінансування війни» вже набирає популярності серед частини європейських виборців, і три країни можуть посилювати цей дискурс.
По-третє, для України це ускладнить політичну дипломатію в регіоні. Києву доведеться вибудовувати окремі канали спілкування з Прагою і Братиславою, щоб уникнути повного зсуву їх у бік угорського впливу.
8. Наслідки для Європейського Союзу
Якщо новий блок справді оформиться, він може стати чинником нестабільності всередині ЄС. Центристська більшість у Європейській раді, що підтримує курс на допомогу Україні, ризикує втратити єдність.
Для голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн це створює політичний виклик — адже саме єдність була основою її другого мандату.
Крім того, ініціатива Орбана збігається з ширшою тенденцією — зростанням впливу правопопулістських партій по всій Європі. Вони використовують тему війни, міграції й економічної втоми, щоб посилювати антибрюссельські настрої.
Таким чином, альянс «V3» може стати не просто регіональною ініціативою, а частиною більшого політичного зсуву в Європі.
9. Геополітичний вимір
Зовнішні гравці уважно спостерігають за цим процесом. Москва бачить у ньому можливість послабити єдність ЄС, тоді як Вашингтон і Брюссель намагаються мінімізувати ризики.
Якщо цей блок набуде ваги, Росія отримає додатковий інструмент впливу на європейську політику через «дружні уряди».
Водночас для Китаю це шанс зміцнити економічні позиції в Центральній Європі — у регіоні, який шукає нові економічні зв’язки на тлі санкційної політики ЄС.
10. Перспективи та сценарії
Сценарії розвитку ситуації можуть бути трьох типів:
1. Формальний блок.
Угорщина, Чехія та Словаччина офіційно оформлюють платформу співпраці — зі спільними зустрічами, деклараціями та координацією у Брюсселі. Це найризикованіший варіант для України.
2. Тіньова координація.
Країни діють неофіційно, але узгоджують позиції перед ключовими голосуваннями. Уже цього достатньо, щоб затримувати або розмивати рішення на рівні ЄС.
3. Символічний формат.
Альянс залишається на рівні заяв і риторики, не маючи реального впливу. Це можливо, якщо у Чехії чи Словаччині переважають проєвропейські сили, які обмежать маневри Орбана.
11. Висновки
Формування потенційного «антиукраїнського» альянсу в Центральній Європі — це симптом глибших процесів у ЄС. Втома від війни, внутрішні економічні труднощі й підйом євроскептичних сил створюють нові лінії поділу.
Для України це сигнал: необхідно посилювати дипломатичну роботу з сусідніми країнами, інвестувати у двосторонні відносини, пропонувати конкретні вигоди від співпраці — економічні, енергетичні, безпекові.
Європейський Союз, своєю чергою, має продемонструвати, що єдність у питанні України — це не лише акт солідарності, а й стратегічна інвестиція у власну безпеку.
Якщо Європа дозволить утворитися новому «центру сумнівів» у самому серці континенту, це не лише послабить Київ, а й розхитає фундамент самої ідеї об’єднаної Європи.