“Тополіно”, “Ізетта”, “Трабі”, “Малюх” і звісно – “Запорожець”. Певно, не одне покоління автомобільних істориків замислювалося, чому всенародними улюбленцями і предметом культового поклоніння так часто стають маленькі машинки – прості, недосконалі і часто не дуже красиві.
Про те, чому в усьому світі захоплюються старими мікроавтомобільчиками, читайте в матеріалі РБК-Україна.
У кожній країні – свої ностальгійні тачки. Співвітчизники розшукують їх, реставрують, колекціонують найбільші рідкісні версії і створюють цілі музеї. Але чомусь так сталося, що здебільшого ці культові об’єкти виявляються малюками суперкомпактного класу, а то й взагалі тим, що в нашій країні називалося мотоколясками.
Можливо, справа у тому, що маленькі машинки спочатку, колись давно, були не культовими, а просто популярними? Власне, ми бачимо аж три причини.
Симпатичні на вигляд
Конструктори бюджетних і просто компактних автомобілів, звісно ж, завжди розуміють, що на їхнє дітище чекає непроста доля. З одного боку, якщо пощастить, буде популярність і народна любов. А з іншого – гарантовано чимала порція іронії і кепкувань з боку снобів і більш заможних громадян.
Тому дизайнери в усі часи намагалися надати компактним машинкам милих, мультяшних рис, які обеззброять злі серця хейтерів і викликатимуть максимум симпатії. І якщо художник із завданням впорався, ці симпатії зберігаються і по сьогодні. Придивіться до культових ретроавтомобільчиків, наприклад тих, що ми згадуємо у перших рядках публікації – вони справді мають мімішне “обличчя”.
Перша машина
Машина бюджетного рівня часто стає першим авто конкретної людини або молодої родини. А значить, спогади про цю модель пов’язані з тими самими “старими добрими часами”. Коли громадянин був молодим, здоровим, веселим і безтурботним, коли трава була зеленіше, пиво смачніше, дівчата гарніше – ну і далі за списком, який не дуже відрізняється від покоління до покоління. Ну і як, скажіть, будь ласка, чоловікові чи жінці не любити таку машину?
Недорого
Точніше буде сказати так: вони дорогі нашому серцю, але цілком доступні з точки зору гаманця. Машина, недорога і масова в часи своєї молодості, найчастіше є поширеною і недорогою також і в статусі ретроавтомобіля. Звісно, з корекцією на піввіковий інтервал. Відтак, мало не кожен, хто відчуває ностальгію за часами своєї молодості – чи, скажімо, молодості своїх батьків – в змозі долучитись до клубу шанувальників саме мініатюрного ретромобіля.
Коротко
Наприкінці слід зробити одне важливе зауваження. Власники ретроавтомобілів, які віддають своїм раритетам час і гроші, насправді ніколи не обирають ретромашину за принципом “як в усіх”. У цьому легко переконатись, на будь-якому ретрофестивалі задавши відповідне питання власникам реальних історичних машин. Вибір автомобіля категорії “для душі” мотивується дуже тонкими, навіть інтимними міркуваннями, кожен бачить в об’єкті своєї любові щось своє. Тому дуже показово те, що врешті решт громадяни однієї країни люблять здебільшого одні й ті самі вінтажні авто – це підтверджує, що вибір об’єктів поклоніння аж ніяк не випадковий.
При підготовці статті були використані матеріали музеїв “Колеса Історії”, BMW Museum та Audi museum mobile.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало, чому пішохід не завжди правий.
