З 18 до 21 березня на грецькому курорті Коста-Наваріно збереться 144-та сесія МОК. Найголовніше питання порядку денного – вибори нового президента Міжнародного олімпійського комітету.
Про кандидатів на посаду та їхні погляди на чутливі спортивні і не тільки теми розповідає РБК-Україна.
Зараз головою МОК є Томас Бах. Однак раніше німецький функціонер заявив, що не збирається балотуватися на новий термін.
На його місце претендувало немало кандидатів, однак після розгляду заявок конгрес МОК у вересні минулого року назвав сімох претендентів на посаду. Саме один з них стане очільником міжнародного олімпійського руху на найближчі вісім років, з можливим обранням ще на чотири.
Претенденти на посаду президента МОК
- Фейсал ібн Хусейн (Йорданія) – принц Йорданії, член виконкому МОК
- Себастьян Коу (Велика Британія) – дворазовий олімпійський чемпіон, президент World Athletics
- Кірсті Ковентрі (Зімбабве) – дворазова олімпійська чемпіонка, член виконкому МОК
- Хуан Антоніо Самаранч-молодший (Іспанія) – віце-президент МОК
- Юхан Еліаш (Швеція) – президент Міжнародної федерації лижного спорту та сноуборду
- Давід Лапарт’ян (Франція) – президент Міжнародного союзу велосипедистів та НОК Франції
- Морінарі Ватанабе (Японія) – президент Міжнародної федерації гімнастики
Вибори будуть проводитись у закритому режимі. Голосування проходитиме у форматі раундів: кандидат, який набере найменшу кількість голосів у кожному турі, вибуватиме. Так триватиме, доки один з претендентів не набере більшість голосів. Термін повноважень новообраного президента МОК розпочнеться 24 червня 2025 року.
Хто головні претенденти
Прогнозів щодо підсумків голосування немало і часто вони протирічать один одному. І все ж, вимальовується приблизно така картина:
головні претенденти – Коу (найчастіше називається найбільш вірогідним переможцем), Самаранч та Ковентрі;
трохи позаду, але з шансами – Лапарт’ян;
майже без шансів – Хусейн, Еліаш та Ватанабе.
Тож, ймовірно, боротьба розгорнеться між трьома основними фаворитами. Познайомимось ближче з кожним з них.
Себастьян Коу під час зустрічі з Володимиром Зеленським (фото: mms.gov.ua)
Себастьян Коу (68 років, Велика Британія)
Дворазовий олімпійський чемпіон у бігу на 1 500 м (1980, 1984 роки). Після завершення кар’єри спробував себе в політиці, але повернувся у спорт – очолив підготовку до Олімпіади-2012 у Лондоні. У 2007 році був обраний віце-президентом Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF, нині — World Athletics). А через вісім років став її президентом. До МОК приєднався у 2020 році.
У його передвиборчій програмі багато уваги приділено ролі спортсменів, зокрема їхньому фінансовому добробуту. Коу влаштував справжню революцію в олімпійському русі, запровадивши виплати призових легкоатлетам за успішні виступи на Олімпіаді в Парижі. У МОК цей крок не оцінили – там віддають перевагу інвестиціям у розвиток масового спорту.
World Athletics – єдина федерація з літніх олімпійських видів спорту, яка після повномасштабного вторгнення РФ на територію України повністю заборонила участь росіян і білорусів навіть у нейтральному статусі. До цього організація займала принципову позицію щодо росіян під час допінгових скандалів. Коу послідовно підтримує Україну. Фактично є єдиним з усіх семи кандидатів, хто виступає проти участі росіян і білорусів у міжнародних змаганнях до завершення війни в Україні.
Серед переваг Коу – видатні спортивні заслуги та успішний досвід керування світовою легкою атлетикою. Мінуси – короткий термін діяльності в МОК та непопулярні в олімпійському русі ініціативи (зокрема, фінансове заохочення спортсменів).
(фото: wikipedia.org)
Хуан Антоніо Самаранч-молодший (65 років, Іспанія)
Син президента МОК у 1980-2001 роках Хуана Антоніо Самаранча. У МОК працює майже чверть століття, зараз обіймає посаду одного з віце-президентів і входить до керівного складу Міжнародного союзу сучасного п’ятиборства.
Виступає за допуск росіян у нейтральному статусі та вважає, що МОК “має спробувати повернути Олімпійський комітет Росії в гру”. Проте не робить у цьому питанні однозначних заяв, схиляючись до ухильних дипломатичних висловів у стилі сьогоднішнього очільника МОК Баха. Закликає спиратися на Олімпійську хартію, прихильник “спорту поза політикою”. Цікаво, що у другій половині 1970-х Самаранч-молодший жив разом із сім’єю в Москві, де його батько до обрання головою МОК працював послом Іспанії у СРСР.
Найцікавіший пункт у передвиборчій програмі: прагнення повернути конкурсну систему вибору олімпійської столиці, замість поточної практики, коли рішення ухвалює спеціальна комісія.
Головною перевагою Самаранча на виборах називають великий досвід роботи в МОК і лояльність до чинного президента Баха.
(фото: instagram.com/officialkirstycoventry)
Кірсті Ковентрі (41 рік, Зімбабве)
Дворазова олімпійська чемпіонка з плавання на 200 м на спині (2004 та 2008 роки). Після завершення кар’єри стала міністеркою у справах молоді, спорту, мистецтва та відпочинку Зімбабве. У МОК увійшла у 2012 році після обрання до комісії спортсменів. Останні два роки входить до виконкому організації.
Е прихильницею повернення росіян до олімпійського руху, прикриваючись терміном “нейтральності спорту”. Під цим соусом наголошує на важливості участі в Олімпіаді “спортсменів з усього світу” та наполягає що “МОК не має бути причетним до політичного порядку денного”. З цієї точку зору найбільш небажаний для України кандидат у президенти організації.
Також основними пунктами її передвиборчої програми є гендерна рівність, боротьба з допінгом та кіберспорт.
Вважається протеже чинного голови МОК Баха. У разі обрання стане першою жінкою та першим представником Африки на чолі організації.
Усі президенти МОК
- Деметріус Вікелас (Греція) – 1894-1896 рр.
- П’єр де Кубертен (Франція) – 1896-1916, 1919-1925 рр.
- Годфруа де Блоне (Швейцарія) – 1916-1919 рр. (в. о.)
- Анрі де Байє-Латур (Бельгія) – 1925-1942 рр.
- Сігфрід Едстрьом (Швеція) – 1942-1952 рр. (у 1942-1946 рр. – в.о.)
- Евері Брендедж (США) – 1952-1972 рр.
- Майкл Морріс, барон Кілланін (Ірландія) – 1972-1980 рр.
- Хуан Антонио Самаранч (Іспанія) – 1980-2001 рр.
- Жак Рогге (Бельгія) – 2001-2013 рр.
- Томас Бах (Німеччина) – 2013-2025 рр.
До слова, колишній прес-аташе футбольної збірної Гливинський розповів, як політика змінила Андрія Шевченка.